Перейти до вмісту

Сторінка:Бальзак. Бідні родичі. Кузина Бета (1929).pdf/306

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено

— А, так ви знаєте, що це домок пана мера.

— Звичайно.

Комісар злегка підійняв капелюха й уклонився старому.

— Ви дуже закоханий, я мовчу, — сказав він. — Я шаную застарілі пристрасті не менше, як лікар — застарілі хвороби… Знаю, що й у пана Нусінґена, банкіра, теж така пристрасть була…

— Це мій друг, — обізвався барон. — Часто й вечеряти доводилось з прекрасною Естер, вона варта тих двох мільйонів, що йому коштувала.

— Ба більше, — сказав комісар. — Ця забаганка старого фінансиста чотирьом душам коштувала життя. О, ці пристрасті, вони як холера…

— Що ви хотіли цим сказати? — спитав державний радник, якому цей натяк не сподобався.

— Навіщо відбирати у вас ілюзії? — відказав поліцейський комісар. — Так рідко буває, щоб вони збереглися у ваші літа.

— Звільніть мене від них! — скрикнув державний радник.

— Потім лікаря проклинають, — відповів комісар, посміхаючись.

— Ради бога, пане комісар!..

— Ну, жінка ця змовилась із своїм чоловіком!..

— О!

— Так буває, пане, два рази з десяти. О, ми на цьому знаємось!

— Чи ви можете довести це спільництво?

— О, передусім чоловік!.. — спокійно сказав хитрий комісар, як той хірург, що звик патрати рани. — На його пласкій, жахливій фізіономії так і написана спекуляція. Але чи немає у вас дорогого для вас листа від цієї жінки, де мова йдеться про дитину…

— Він такий для мене дорогий, що я завжди ношу його з собою, — відповів барон Гюло комісарові, риючись у боковій кешені, щоб витягти папіровника, з яким ніколи не розлучався.

— Облиште папіровника на місці, — сказав комісар, грізний, як акт обвинувачення, — лист ось де.