— Святі, пані, можуть собі йти до шпиталю, вони знають, що для них це двері до раю. А я чоловік світський, бога боюся, але ще більше боюся пекла злиднів. Бути без су — це останній ступінь нещастя за нашого теперішнього громадського ладу. Я чоловік свого часу, шаную гроші…
— З світського погляду ви маєте рацію, — мовила Аделіна.
Вона була за тридев'ять земель від потрібної їй теми й почувала себе, як святий Лоренцій на розпеченому вугіллі, згадуючи за свого дядька, бо їй увиджалось, що він стріляє в себе з пистоля! Вона потупила очі, потім підвела їх на Кревеля повними янгольської лагідности, а не визивної сласности, такої вправної у Валерії. Три роки тому вона зачарувала-б Кревеля цим чудовим поглядом.
— Я знала вас щедрішим… — сказала вона. — Ви казали колись про триста тисяч франків, так як кажуть вельможі…
Кревель глянув на пані Гюло, що була як лілея наприкінці свого квітування, і в голові йому промайнули непевні думки; але він так шанував цю святу істоту, що пригнітив ці підозри в розпутницькій частині свого серця.
— Пані, з того часу я не змінився, але колишній негоціянт був і мусить бути вельможею методичним, ощадливим, мусить у все запроваджувати лад. Можна відкрити рахунок розвагам, можна їх кредитувати, жертвувати на цю статтю певні прибутки, але порушувати капітал!.. це вже безумство. Діти мої матимуть усе своє добро, майно материне й моє, але-ж вони, певно, не хотять, щоб батько їхній нудився, перекинувся на ченця та на мумію!.. Жити мені радісно! Я весело пливу за водою. Виконую всі обов'язки, що накладає на мене закон, серце та родина, а також і свої фінансові справи пильно проваджу. Хай діти мої теж отак живуть, я буду вдоволений; за теперішні мої безумства — бо вони таки є — платять тільки
