Пані Гюло дивилась на Кревеля пильно й майже безтямно.
— Гектор це знав! — сказала вона.
— І знову до неї вернувся! — відповів Кревель. — І я його терпів, бо Валерії хотілось бути дружиною начальника канцелярії; але вона заприсяглась мені так улаштувати справу й баронові нашому так підкрутити, щоб він уже не з'являвся. І моя герцогинька (бо жінка ця з роду герцогиня, слово чести!) слово своє додержала. Вона вернула вам, пані, вашого Гектора в довічній чесноті, як вона дотепно висловилась!.. Добре його провчили, що й казати, скрутно баронові прийшлося! Не утримуватиме він уже ні танцівниць, ні порядних жінок; він радикально вилікуваний, бо його виполоскали, як пивну шклянку. Коли-б ви були послухалися Кревеля, замість принижувати його та з хати виганяти, то чотириста тисяч франків мали-б, бо помста моя як-раз стільки мені коштує. Та грошики свої, сподіваюсь, я верну після смерти Марнефа… Я зробив укладку на свою наречену. В цьому секрет мого марнотратства. Я розв'язав проблему — як бути вельможею за малі гроші.
— Отаку мачуху дасте ви своїй дочці?.. — скрикнула пані Гюло.
— Ви не знаєте Валерії, пані, — поважно відказав Кревель, ставши в позицію за першим своїм способом. — Це разом з тим жінка доброго роду, жінка порядна, яка користується великою пошаною. Слухайте, вчора в неї обідав парафіяльний вікарій. Вона побожна, і ми подарували церкві розкішну чашу. О, вона вправна, вона розумна, чарівна, освічена, вона до всього здатна. Що-ж до мене, люба Аделіно, то я цій чудовій жінці всім зобов'язаний: вона витончила мій розум, очистила, як ви бачите, мою мову; вона скеровує мої дотепи, подає мені слова та думки. Я вже нічого не кажу непристойного. Я дуже змінився, ви, мабуть, це примітили. Нарешті, вона збудила в мені често-
