вдачею, сміляка й боягуза, сласного й суворого, чесного й хабарника, і подумав: „Боягуз не зуміє вмерти! А в мого бідного, чесного Гюло вже смерть за плечима“! Він сів у крісло й узявся далі читати повідомлення з Африки таким рухом, де знати було заразом і спокій воєводи, і глибокий жаль, що його нагонить вигляд бойовиська! Бо насправді нема в світі людяніших за військових, жорстоких на взір, у яких від звички до війни з'являється отой непереможний спокій, такий потрібний на бойовищі.
Другого дня в кількох газетах під різними заголовками вміщено отакі різні замітки:
„Пан барон Гюло д'Ерві подався у відставку. На рішення цього високого урядовця вплинуло безлад у справозданнях алжирської адміністрації, що спричинився до смерти та втечі двох службовців. Коли пан барон Гюло довідався про злочини службовців, яким він, на жаль, довіряв, з ним тут-же в кабінеті міністра стався підступ параліча.
„Пан Гюло д'Ерві, брат маршалів, служив сорок п'ять років. Це, надаремно поборюване, рішення з жалем прийняли всі, хто знав пана Гюло, якого особисті прикмети дорівнюються його адміністративного хисту. Ніхто не забув ні відданости генерального розпорядника імператорської гвардії у Варшаві, ні тієї надзвичайної активности, з якою він зумів зорганізувати різні частини в армії, яку створив року 1815 Наполеон.
„Ще одна зірка імператорської доби сходить із сцени. З 1830 року пан барон Гюло безперервно був конечним світилом у державній раді та у військовому міністерстві.
„Алжир. — Так звана „фуражна“ справа, яку декотрі газети роздули до смішного, кінчилась смертю головного винуватця. Добродій Йоган Віш стратив себе у в'язниці, спільник його втік, але його судитимуть позаочно.
