Баронеса мовчки вклонилася Кревелеві, і Кревель не міг стримати посмішки, коли побачив, як здивувалась дитина, потрапивши під небезпеку цього несподіваного купання.
— Ви женитесь, пане, — скрикнув адвокат, коли лишився на самоті з Лісбетою, дружиною своєю та тестем, — з жінкою, що обібрала мого батька й довела його до теперішнього становища; з жінкою, що живе з зятем після того, як зруйнувала тестя, що завдає смертельного жалю моїй сестрі… І ви думаєте, що я перед усіма ухвалю ваше безумство своєю присутністю? Мені щиро шкода вас, любий пане Кревель! Ви не маєте родинного чуття, ви не розумієте солідарности й чести, що поєднує окремих членів родини. Для пристрастів немає доводів — на лихо, я це аж надто добре знаю. Люди в пристрасті глухі й сліпі. Дочка ваша Селестіна занадто свідома своїх обов'язків, щоб сказати вам хоч єдине слово ганьби.
— Ще-б пак! — мовив Кревель, бажаючи урвати цю прокурорську промову.
— Селестіна не була-б моєю дружиною, коли-б зробила хоч одне зауваження, — вів адвокат. — Але я особисто можу спробувати спинити вас край безодні, надто-ж після того, як подав вам доказ своєї незацікавлености. Певна річ, не багатство ваше, а ви сами мене турбуєте… І щоб висловити вам свої почуття, можу додати — хоч-би для того, щоб вас заспокоїти що-до вашого майбутнього шлюбного контракту — що матеріяльне становище моє не лишає нам бажати кращого…
— Завдяки мені! — скрикнув Кревель, посинівши на обличчі.
— Завдяки достаткам Селестіни, — відповів адвокат; — а коли ви жалкуєте, що дали дочці своїй, як посаг від власного імени, гроші, які не складають і половини того, що залишила їй мати, то ми готові повернути їх вам…
— Чи знаєте ви, пане зятю, — сказав Кревель, стаючи в позицію, — що пані Марнеф, прибравши
