бразилійське сонце, — то скажіть мені, на бога, — доказав благально, майже по-дитячому, — але не обмовляйте жінку, яку я люблю…
— Ну, а коли Валерія вас негідно зрадила, обдурила, обкрутила, — шепнула йому Карабіна, — і коли я доведу вам це в себе вдома, через годину, що ви тоді зробите?
— Не можу вам сказати цього тут, при цих Яго, — сказав бразилійський барон.
— Ну, так мовчіть! — відповіла вона йому, посміхаючись, — не будьте в Парижі посміховиськом найрозумніших людей, і приходьте до мене, побалакаємо…
Монтес був приголомшений.
— Докази!.. — пробурмотів він. — Не забувайте!..
— Матимеш їх за-досить, — відповіла Карабіна. — Та коли від самої підоздри в тебе голова морочиться, то я боюсь за твій розум…
— Та й уперте-ж з нього створіння, гірше, як небіжчик голандський король. Ану, Лусто, Біксіу, Масоль, ще хто? хіба не запрошено вас до пані Марнеф на сніданок післязавтра? — спитав Леон-де-Лора.
— Ja, — відповів де-Тільє. — Маю честь ще раз вам, бароне, сказати, що, коли ви випадково мали намір одружитися з пані Марнеф, то вас, як той законопроєкт, відкинуто кулею, що зветься Кревелем. Мій приятель, мій старий товариш Кревель має вісімдесят тисяч ліврів ренти, а ви, мабуть, не могли похвалитись таким багатством, бо инакше, я певен, вас уподобали-б…
Монтес слухав трохи замислено, трохи смішливо, і цей його вигляд всіх налякав. В цю мить до Карабіни підійшов головний лакей і шепнув їй, що в залі її чекає якась родичка й хоче з нею побалакати. Лоретка підвелася, вийшла й побачила пані Нурісон, завуальовану в чорне мереживо.
— Ну, чи треба мені до тебе йти, дівчинко? Клюнув він?
— Атож, матусю, пистоля так набито, аж страшно, щоб він не стрельнув, бува, — відповіла Карабіна.
