дівчина нездатна, надумала иншим шляхом піти й звернутися до старого.
— Іди до дому, дитино, я теж піду поговорити з тим паном Відером. Він француз?
— Він ельзасець, пані, але буде багатий, не думайте! Якби ви сплатили за нього борг тому підлому Саманону, то він-би вам гроші віддав, бо через кілька місяців, каже, матиме шість тисяч франків ренти, і ми поїдемо тоді жити на село, далеко звідци, у Вогези…
Слово „Вогези“ навіяло на баронесу глибокої задумливости. Вона бачила своє село! Від цих сумовитих мрій баронесу розбудив пічник, що вклонявся їй, збираючись розповісти про свій добробут.
— Через рік, пані, я зможу повернути вам гроші, що ви позичили мені, бо це божі гроші, гроші бідаків та нещасних! Якщо забагатію я, тоді братимете з мого гамана, я подам иншим вашими руками ту допомогу, що ви мені принесли.
— Я прошу у вас зараз не грошей, — сказала баронеса, — а вашої допомоги в доброму ділі. Зараз я бачила маленьку Жудічі, що живе з якимсь старим, і хочу поженити їх церковно, законно.
— А, дядько Відер! Дуже славна й гідна людина, добрий порадник. Бідний дід уже й друзів собі придбав у кварталі за два місяці, відколи прийшов сюди. Він мені всі рахунки впорядковує. Це, мабуть, геройський полковник, який добре імператорові послужив!.. А як він Наполеона любить! Ордени має, тільки не носить ніколи. Він чекає, коли справи його покращають, бо в нього борги є, бідолаха!.. здається навіть, він ховається, приставів боїться…
— Скажіть, що я сплачу його борги, якщо він згодиться одружитися з малою…
— О, це швидко зробимо! Стривайте, пані, ходім-но туди… це близенько, в Сонячному пасажі.
Баронеса з пічником пішли до Сонячного пасажу.
— Сюдою, пані, — сказав пічник, показуючи на вулицю Пепіньєр.
