„Артистка додержала слова й як завжди лишається,
„Вашою покірною слугою
„Ж. М. “
Поворот баронів викликав радісне піднесення, яке й самого барона захопило. Він забув маленьку Аталу, бо надмірні пристрасті довели його чуття до нестійкости, властивої дитячому вікові. Але зміна, що сталася в баронові, турбувала родинне щастя. Покинув він своїх дітей ще міцним, а вернувся зовсім столітнім дідом, розбитим, згорбленим, змарнілим на обличчі. Розкішний обід, що Селестіна впорядила, нагадав старому співаччині обіди, і він був приголомшений пишнотою своєї родини.
— Ви святкуєте поворот блудного батька! — шепнув він Аделіні.
— Цить!.. Усе забуто, — відповіла вона.
— А Лісбета? — спитав барон, не побачивши старої дівчини.
— Ох! — відповіла Гортензія, — вона вже з ліжка не встає, і незабаром ми мусимо, на жаль, втратити її. Вона сподівається побачити тебе по обіді.
Другого дня вдосвіта слуга повідомив Гюло-сина, що всю його маєтність оточено салдатами муніципальної гвардії. Судовики шукали барона Гюло. Торговельний пристав, якого провела швайцарка, подав адвокатові формальний присуд і запитав, чи не хоче він заплатити за батька. Справа йшла про векселі на десять тисяч франків, видані одному лихвареві, Самонону, під які барон д'Ерві одержав, мабуть, дві-три тисячі франків. Голю-син попросив торговельного пристава відпустити своїх людей і заплатив. „Чи-ж на цьому кінець?“ стурбовано подумав він.
Лісбета, яка й так уже страждала від щастя, що сяяло над родиною, не змогла пережити цієї щасливої події. Їй так погіршало, що, за присудом
