Пан Ахіл Ріве був суддею в торговельному трибуналі.
— А це не жарт для чужинця, — провадив він. — Француз сидить у в'язниці п'ять років, після виходить з неї не сплативши, правда, своїх боргів, бо примусити до цього його може тільки сумління, яке завжди дає йому спокій; але чужинець із в'язниці ніколи не виходить. Дайте мені вашого векселя, ви перепишете його на ім'я мого бухгальтера, він його спротестує, правитиме гроші з вас обох, доб'ється на суді вироку на арешт, і коли все буде впорядковано, підпише вам потайну записку, де відмовиться своїх прав. Коли так зробите, ваші інтереси будуть забезпечені, і в ваших руках завжди буде готова зброя проти поляка!
Стара дівчина дозволила впорядкувати свої справи й сказала своєму протеже, щоб не турбувався з цієї процедури, яку робиться тільки за тим, щоб дати забезпечення одному лихвяреві, що згодився позичити їм трохи грошей. Викрут цей був зобов'язаний творчій винахідливості судді торговельного трибуналу. Безневинний артист, сліпий у довір'ї до своєї добродійки, гербовим папером запалив люльку, бо він курив, як і всі люди, що мають або скорботи, або підвищену нервовість. Одного дня пан Ріве показав панні Фішер судову справу й сказав їй:
— Венцеслав Стейнбок ваш, його так спутано, що ви можете за двадцять чотири години засадити його в Кліші до кінця його днів.
Цей гідний і чесний суддя торговельного трибуналу відчув того дня задоволення, яке повино виникнути від свідомости поганого доброго вчинку. Добродійство має стільки відмінків у Парижі, що такий незвичайний вираз відповідає одній з його варіяцій. Коли вже лівонця взято в лабета комерційної процедури, треба було справити з нього гроші, бо шановний комерсант уважав Венцеслава Стейнбока за шахрая. Щирість, чесність, поезія були для нього непевними в справах. Ради
