огріває її ніжним вогнем, який палає в серці. Без тієї запашної масті поцілунок — терпкий і сухий. Священик цю ріжницю відчув: він зрозумів безодню, що відділяє материнство тіла від материнства серця. Тож, глянувши на цю жінку інквізиторським поглядом, сказав їй:
— Ваша рація, пані, краще було б вам умерти…
— Ах! ви зрозуміли, бачу я, мої муки, — відповіла вона, — якщо ви, христіанський священик, збагнули й схвалили згубні рішення, що їх ті муки мені навіяли! Так, я хотіла вкоротити собі віку, але мені не стало потрібної мужності, щоб виконати свій намір. Коли душа була міцна, тіло моє жахалося, а коли рука вже не тремтіла, душа вагалася! Таємниці цієї боротьби й цих противенств я не знаю. Мабуть я, на жаль, занадто жінка, нестійка в бажаннях, сильна тільки в коханні. Я зневажаю себе! Ввечері, коли мої слуги сплять, я сміливо ходила до басейну; а коли підходила, моя хистка істота жахалася розкладу. Я сповідаюсь вам у своїй слабості. Коли знову верталась у ліжко, мені було соромно себе самої, і я знову почувала в собі мужність. В один з цих моментів я випила лавдануму, але тільки перемучилась і не вмерла. Я думала, що випила цілу пляшку, а спинилась на половині.
— Ви загинули, пані, — сказав священик поважно і з слізьми в голосі. — Ви вернетесь у світ і будете його обманювати; ви шукатимете свого горя, потім приймете колись кару за свої втіхи…
— Я? — скрикнула вона, — щоб я віддала першому-ліпшому пройді, який зуміє грати комедію кохання, останні, найдорогші скарби свого серця, щоб я розбила своє життя задля одної миті сумнівної втіхи? Ні! моя душа згорить у чистому вогні. Кожен чоловік, пане, має розум своєї статі, але такого, що має її душу й задовольняє всі вимоги нашої природи, якої мелодійна гармонія зрушується тільки під тиском почуттів, — такого чоловіка не зустрінеш двічі в житті. Майбутнє моє жахливе, знаю це: жінка — це ніщо без кохання, краса — це ніщо без насолоди; та хіба не засудив би світ мого щастя, якби воно знову трапилось мені? Я мушу бути своїй дочці чесною матір'ю.
113
