а пояснює їх. Але з цього моменту кожен день додає кольорів цьому кістяку, прибирає його чарами молодості, оживлює його тіло, пожвавлює його рухи, надає йому блиску, краси та почутьової і життьової принадності. Шарль застав пані д'Еглемон задуману, і коли спитав її тим проникливим тоном, що від ніжної магії серця робиться переконливим: «Що з вами?» — вона відповідати утрималася. Це чарівне питання виявляло цілковите поєднання душ, і маркіза чудесним жіночим інстинктом зрозуміла, що скарги або вислів інтимного горя були б, до певної міри, першим кроком! Якщо й так уже кожне слово мало те значення, яке вони обоє розуміли, то в яку безодню вона зараз ступила б! Одним світлим і ясним поглядом вона зазирнула в себе саму й замовкла. Так само мовчав і Ванденес.
— Я нездужаю, — сказала вона, нарешті, злякавшись високого значення хвилини, коли мова очей цілком заступає неможливість мови словесної.
— Пані, — відповів Шарль сердечно, але дуже зворушено, — душа й тіло зв'язані. Коли б, ви були щасливі, то були б молодою і здоровою. Чому ж ви не хочете пошукати в коханні того, що кохання вам відібрало? Ви думаєте, що життя вже скінчилось тоді, коли для вас воно тільки починається. Звіртеся турботам друга. Бути любимою так солодко!
— Я вже стара, — сказала вона, — ніщо не може виправдати мене, коли я перестану страждати, як страждала в минулому. До того ж, кажете ви, треба кохати? А я кохати не повинна й не можу. Крім вас, чия дружба додала деякої відради в моє життя, ніхто мені не подобається, ніхто не може витравити моїх спогадів. Я згоджуюсь на друга, але від коханця втечу! До того ж, чи буде великодушно з мого боку обміняти зів'яле серце на серце молоде, приймати ілюзії, яких я вже не поділяю, творити щастя, в яке я не віритиму чи яке боятимусь утратити? Може, я відповідатиму егоізмом на його відданість і буду розраховувати тоді, коли він почуватиме; мої спогади ображатимуть запал його втіхи. Ні, бачте, першого кохання ніщо ніколи не заступить. Та й зрештою, який чоловік захоче здобути такою ціною моє серце?
132
