світло змагалося з гаснучими лампами; від догорілих свічок зайнялися паперові вінчики, надіті на них; все відповідало його батьківському розпачу.
— Треба знищити це, — сказав він по хвилині, вказуючи на вишивання. — Я не зможу бачити нічого, що нагадуватиме мені її.
Страшна різдвяна ніч, коли маркіз з дружинною втратили старшу дочку, не здолівши опиратись дивній владі мимовільного викрадача, була ніби застереженням долі. Банкротство одного біржового фактора зруйнувало маркіза. Він заставив усе жінчине майно задля спекуляції, прибутки з якої мали відновити родині ввесь попередній капітал, але підприємство це зруйнувало його вкінець. Пробуючи з розпуки щастя на всьому, що попало, генерал покинув батьківщину. Шість років минуло після його від'їзду. Хоч родина й рідко одержувала від нього звістки, але за кілька день до того, як довідались про незалежність американських республік від Еспанії, він сповістив, що повертається.
І от одного чудового ранку кілька французьких комерсантів, яким дуже хотілось вернутись на батьківщину з достатком, здобутим ціною довгої праці й згубних мандрівок чи то в Мексіці, чи то в Колумбії, були за кілька льє від Бордо на еспанському бригу. Один з них, що від утоми чи від горя передчасно постарівся, стояв, спершись на гратки, і, здавалось, не бачив видовища, що розгорнулось перед очима пасажирів, які скупчилися на палубі. Вільні вже від морських небезпек і зваблені красою дня, всі вийшли на палубу, мов щоб привітати рідний край. Більшості конче хотілося побачити вдалині маяки, гасконські будівлі, кордуанську башту серед фантастичних витворів білих хмаринок, що піднялися над обрієм. Море було таке спокійне, що коли б не срібляста окрайка, яка розбризкувалась перед бригом, та не довга борозна, яку він лишав позад себе, мандрівникам могло б здаватись, що вони непорушно стоять серед океану. Небо було напрочуд ясне. Темний відтінок його склепіння непомітними переходами зливався з сииястою водою і позначав місце свого з'єд-
173
