дивляться на «салони» банкірів Нусінгенів, а втім ми побачимо в «Горіо», як дружина Нусінгена, дочка зруйнованого вермішельника Горіо, знайде стежку до аристократичних «салонів» за допомогою збіднілого дворянина Растіньяка, зацікавленого і в багатій коханці, і в аристократичних протекціях. А друга дочка Горіо, графиня де Ресто, щоб сплатити борги свого коханця, вимолює в Гобсека гроші під діаманти, бо культ золота тріумфує над усіма шляхетними «традиціями». Тут, каже Гобсек, показуючи на голу й холодну свою кімнату, «тут найгордовитіший купець, найчванькуватіша красуня, найгордіший військовий — усі благають із слізьми на очах від люті й горя».
Тепер подивімося на інші соціальні «поверхи» в Бальзаковому освітленні. Дуже характеристичне те, що картина їх є вступ до суто романтичної історії кохання в стилі «несамовитої школи» — «Золотоокої дівчини». Перший поверх це пролетаріат. Бальзак 1833 року відчуває до нього типову на той час для буржуазної інтелігенції «симпатію». Франція вступає в період інтенсивної індустріалізації, а робітничий рух, Ліонські повстання свідчать про те, що визискувані «Вулканови сини», як називає робітників Бальзак, стають на шлях свідомої, організованої класової боротьби. Жорж Санд патетично пише 1840 р.: «Народ — це велетень у колисці. У могутніх своїх грудях він починає почувати, що життя виходить за межі старих своїх берегів. І він підіймається, стає край безодні в своїх непевних перших кроках. Хто впаде в цю безодню — він чи ми?»[1]
Ті самі образи титана й безодні бачимо в памфлеті бонапартистського літератора Корменена «Питання майбутнього» (1837 р.). Куди простує пролетаріат, сторукий велетень Бріарей, що вчинить він, коли вибухне гроза його гніву, — запитує Корменен, додаючи — «місце велетневі, королі й уряди, буржуа й аристократи!» А Беранже в поезії «Бонді» (1835), стьобаючи бичем своєї сатири «гендлярів», пише: «Індустрія мільйонними руками готує нам майбутній кращий світ».
Що впадає в око Бальзакові, як спостережникові «першого поверху» суспільства, тобто його підвалин? Експлуатація, злиденне життя, шукання забуття в пияцтві, механізація людини. Ці люди, «народжені, безумовно, для того, щоб бути прекрасними», під владою «молота, різака, пряльної машини дуже швидко вулканізуються». Римський бог ковальства Вулкан є емблема цього «бридкого й сильного племені». Раз на століття, гадає оптимістично Бальзак, воно буває страшне, спалахнувши, як порох, «підготовлене до революційної пожежі горілкою». Якби не шинки, пише Бальзак, «уряди скидали б кожного вівторка». Отже горілка, за Бальзаком, підбурює на революцію пролетарів, але вона ж і відвертає від неї. «Соціологія», як бачимо, надто неглибока, але типова для періоду формування соціології промислової буржуазії.
- ↑ «Le compagnon du tour de France»
