йому посміхалося. Моряк, дуже схвильований, дав йому благословити своїх дітей. Нарешті, всі востаннє не без зворушення попрощалися довгим поглядом.
— Будьте завжди щасливі! — скрикнув генерал, ідучи на палубу.
Дивне видовище чекало генерала на морі: «Сен-Фердінанд», охоплений полум'ям, палав як величезний феєрверк. Коли матроси почали топити еспанський бриг, то побачили, що він навантажений ромом; цього питва на «Отелло» було вдосталь, і їм здалося веселим запалити величезну чашу пуншу серед чистого моря. Цю розвагу можна пробачити людям, що, нудьгуючи серед одноманітного моря, користуються з кожної нагоди, щоб пожвавити своє життя. Коли генерал сходив з брига в шлюпку з «Сен-Фердінанда», де сиділо шість дужих матросів, його увага мимоволі двоїлася між пожежею «Сен-Фердінанда» і дочкою, що, спершись на корсара, стояла на кормі їхнього судна. Охоплений силою спогадів, бачачи білу Еленину сукню, що легко розвівалася в повітрі, як ще один парус, бачачи серед океану її чудову й високу постать, що своєю величчю панувала над усім, навіть над морем, він з безтурботністю військового забув, що пливе над могилою бравого Гомеса. Над ним чорною хмарою стелився величезний стовп диму, і сонячне проміння, пронизуючи там і там цей стовп, кидало в нього поетичні відсвіти. Це було друге небо, темна баня, під якою ніби сяяли люстри, а над нею вгорі стелилася непорушна блакить небесного перекоту, що здавалася без краю кращою від цього ефемерного суперника. Чудернацькі відтінки цього диму — жовті, світлі, червоні й чорні — невиразно зливаючись, огортали корабель, що тремтів, тріщав і скрипів. Пожираючи снасті, полум'я свистіло й бігло кораблем, як бунт народний біжить вулицями міста. Від рому здіймалося й крутилося блакитне полум'я, немов дух моря ворушив це шалене питво, як рука студента розмішує весело палахкотіння пуншу на бенкеті. Але сонце могутніше своїм світлом, ревниве до зухвалого вогню, забивало промінням кольори цієї пожежі — вона, немов сітка, немов серпанок звивалася
190
