Перейти до вмісту

Сторінка:Бальзак. Тридцятилітня жінка (1934).djvu/218

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено

дружні посмішки. Незабаром він постеріг у очах Кароліни ознаки втоми від безсонних ночей, змарнованих за роботою. Одною з останніх ночей цього місяця прохожий, противно своєму звичаю, вертався вулицею Турніке-Сен-Жан о першій годині ранку. У нічній тиші він ще здаля почув, перше як дійшов до будинку Кароліни, плаксивий голос старої і ще журливіший голос молодої робітниці, чиї ридання лунали, зливаючись із свистом хуртовини; він підійшов поволі, а далі, рискуючи бути арештованим, причаївся біля вікна, щоб послухати матір і дочку, роздивляючись на них у найбільшу з дірок у білій серпанковій завісі, що робили її подібною до великого капустяного листу, погризеного гусінню. Цікавий прохожий побачив гербовий папір на столі, що розділяв двоє п'яльців, де стояла лампа між двома скляними кулями з водою. Йому не важко було пізнати в цьому папері виклик до суду. Пані Крошар плакала, а в голосі в Кароліни чулися гортанні звуки, що псували його ніжний та голубливий тембр.

— Навіщо так побиватися, мамо? Пан Моліне не продасть наших меблів і не вижене нас геть, поки я не кінчу цієї сукні; ще дві ночі, і я віднесу її панії Роген.

— А коли вона скаже тобі чекати, як завжди? Та хіба грішми, що ти одержиш за сукню, заплатимо й пекареві?

Споглядач цієї сцени умів читати на обличчях, і йому здалося, що в горі матері стільки ж фальшу, скільки щирості в доччиній тузі. Він зразу зник і за кілька хвилин вернувся. Коли зазирнув у дірку в серпанку, мати вже лягла, а молода робітниця, схилившись над п'яльцями, працювала з невтомною пильністю; на столі поруч з повісткою лежав трикутній шматок хліба, покладений, мабуть, сюди для того, щоб вона могла підживитися вночі; він же мав нагадувати про нагороду за її мужність. Незнайомий здригнувся від жалю та смутку й кинув свій гаманець у розбиту шибку так, що той упав молодій дівчині до ніг; тоді, не полюбувавшись навіть на її подив, подався геть — серце йому калатало й обличчя палало. А другого дня сумний і суворий незнайомий пройшов, удаючи заклопотаного, але не міг уникнути Кароліниної подяки — дівчина

221