своїх інтересів. Починаючи з підлоги, старанно натертої, і до сірих фіранок у зелені карти, — все блищало манастирською чистотою. Серце молодикові мимоволі стиснулось у мовчазному притулку, де жила Анжеліка. Повсякчасне перебування в блискучих паризьких салонах і безнастанна зміна свят легко стерли з його пам'яті спогади про суворе й мирне провінціальне життя; тим то контраст був для нього такий раптовий, що він відчув якесь внутрішнє тремтіння. Вийти з салону Камбасереса, де життя здавалося таким бурхливим, де буяли широкі думки, де так яскраво відсвічувала імператорова слава, і враз опинитися в колі вузьких міркувань — чи не значило це потрапити з Італії до Гренландії?
— Жити тут однаково, що не жити, — подумав він, розглядаючи цей методистський зал.
Старий граф, помітивши здивовання свого сина, підійшов до нього, взяв за руку й повів до вікна, звідки ще проходило трохи світла, і, поки служниця світила старі свічки в свічниках, спробував розвіяти хмари, що пойняли його чоло, коли він побачив цю обстанову.
— Послухай, дитино моя, — сказав він, — Бонтанова вдова страшенна святенниця. Коли чорт старіється… розумієш! Я бачу, що ти кривишся від тутешнього конторського повітря. Ну, так ось тобі правда. Стару оточують попи, вони її переконали, що до раю ніколи не пізно потрапити, а щоб бути певною того, що вона заволодіє святим Петром[1] і його ключами, вона їх купує. Вона ходить до обідні щодня, відвідує всі служби божі, причащається щонеділі й розважається тим, що реставрує каплиці. Вона подарувала для собору стільки оздоб, стихарів, риз і прикрасила балдахін стількома перами, що на останньому святі божого тіла зібралася юрба, як до шибениці, щоб подивитися на пишно вбраних священиків та на їхнє нове позолочене начиння. Тому дім цей — справжня земля обітована. Це я умовив божевільну стару не віддавати до
246
- ↑ Апостол, який, за христіанською легендою, тримає ключі від раю.