«нагадував крик коника, що зима застукала його в кущах». Квола, меланхолійна Вікторіна Тайфер, друга пансіонерка, нагадує «кущ з пожовклим листям, допіру пересаджений у невідповідний грунт».
Біографію своїх героїв Бальзак подає не лише в аспекті їхнього попереднього життя, але й пов'язує її з соціальною біографію батьків, предків і з характеристикою тієї класової групи, до якої вони належать, здебільшого виходячи з подій революції 1789 р., що так чи так зумовила долю його «завойовників» Парижу в період 20–40 років. Докладно оповідає Бальзак про їхні проекти, спекуляції, фінансові кризи, судові процеси. У «Пропащих мріях» маємо цілу лекцію про історію паперу, що її читає коханній дівчині Давід Сешар під час побачення. В тім самім романі, як і в «Цезарі Біротто́», історії банкрутства доброчесного патріархального комерсанта, зруйнованого хижацтвом фінансових королів, у «Селянах», — історії «самогубства великого землевласництва» — маєтку графа Монкорне, вороже ставлення до якого з боку селян використовує місцева фінансова й урядовницька буржуазія, в низці інших романів — подибуємо аналіз складних фінансових і комерційних операцій, боргові рахунки героїв, тонкощі «векселезнавства» тощо. Драми кохання пов'язуються з грошовими питаннями. Старий Горіо, щоб допомогти своїм дочкам (графині й дружині банкіровій) в їхніх любовних пригодах, які потребують грошей, — злидарює в пансіоні пані Воке, продає останні цінні речі — срібні ложки. Люсьєн Шардон, щоб поховати свою молоду коханку Кораллі, акторку театру «вар'єте», зруйновану через інтриги й продажність преси, пише біля її труни соромицькі куплети для кафешантану. Ежені Гранде офірує всі свої нечисельні гроші, подарунки батька-скнари, легковажному кузенові, затаївши глибоке до нього кохання й зазнавши цинічної невдячності. Старого музиканта Понса, власника цінної колекції картин — плід суворої життьової економії — обкрадає його служниця, удаючи віддану йому, добросерду людину. Дружина полковника Шабера, якого вважають за вбитого і який несподівано заявляється в Парижі, ладна розпочати проти нього судовий процес, як проти самозванця, бо цінить свою нове соціальне становище і чоловікову спадщину. Пані Марнеф («Кузина Бетта») з дозволу свого чоловіка, дрібного урядовця, стає коханкою старого розпусного барона Гюло, і за це чоловік дістає вищу посаду та орден. У той самий час, коли Гюло вичерпує всі свої фінансові ресурси, зруйнувавши свою родину, пані Марнеф стає коханкою багатого буржуа Кревеля, приятеля Гюло, й обидва, кінець-кінцем, миряться з цим «подвійним коханням», не знаючи, що мають ще двох конкурентів.
У Бальзакових романах, як сказав К. Маркс про вершки французького буржуазного суспільства 40 рр. — «зливаються докупи гроші, бруд і кров», бож переможна буржуазія «зруйнувала всі феодальні, патріархальні, ідилічні відносини», вона «не залишила між людьми ніякого зв'язку, крім голого інтересу, немилосердної
