вона занедужала від нього на повільну пропасницю. Ці події відбувалися в піст 1822 року; вона ж не схотіла припиняти свого суворого постування і поволі так виснажилась, що почали боятись за її життя. Байдужі погляди де-Гранвіля її вбивали. Його турботи й увага нагадували ті, які небіж намагається виявити до старого дядька. Хоч графиня й відмовилась від своєї системи чіпляння та докорів і старалася зустріти чоловіка ніжним словом, святенницька уїдливість прохоплювалась у неї скрізь, і часто вона одним словом нищила успіх цілого тижня.
Наприкінці травня, гарячий подих весни, поживніша, ніж у піст, їжа повернули панії де-Гранвіль силу. Одного ранку, вернувшись з обідні, вона сіла в своєму садочку на кам'яній лавці, де ласкаве сонячне проміння нагадало їй перші дні її заміжжя; вона обняла думкою все своє життя, щоб зрозуміти, в чому саме вона схибила свої обов'язки матері й дружини. Ту мить з'явився абат Фонтанон, такий схвильований, що важко й описати.
— Вам якесь нещастя трапилося, отче? — спитала вона його з дочірним турбуванням.
— Ах, я волів би, щоб усі прикрості, які вам посилає бог, випали на мою долю; але, шановний друже, тут ідеться про лихо, яке ви мусите зуміти перетерпіти.
— Ох, чи ж може бути для мене більша кара від тієї, що насилає мені провидіння, використовуючи мого чоловіка, як знаряддя свого гніву?
— Приготуйтесь, дочко моя, до більшого лиха, ніж ми з вашими побожними подругами могли будьколи припустити.
— Тоді мушу дякувати богові, — відповіла графиня, — за те, що він зволив саме через вас переказати мені свою волю, бо він завжди домішує скарби милосердя до бичів свого гніву, як і колись, вигнавши Агар, показав їй джерело в пустині.
— Він посилає вам муку відповідно до сили вашої покори й тягара ваших гріхів.
— Кажіть, я все готова вислухати.
267
