пожертвувала для нього чудовим становищем, людиною, яка її обожнювала і від якої вона мала дітей. Але що це з вами, графе?
— Нічого, продовжуйте!
— Вона дала йому згайнувати цілий маєток, вона дала б йому до послуг цілий світ, якби мала його. Вона працює день і ніч і часто покірно терпить, що те страхіття відбирає гроші, призначені на одежу дітям або на завтрішні харчі. Три дні тому вона продала своє волосся, найчарівніше в світі. Він прийшов, а вона не встигла завчасу заховати червінця, і він попросив його; за усмішку, за голубливий погляд вона віддала ту суму, що з неї могла прожити без клопоту півмісяця. Чи не жахливо це й не зворушливо заразом? Але від роботи в неї вже почали западати щоки. Крики дітей крають їй душу, вона занедужала і зараз стогне на соломі. Сьогодні ввечері їй нічого було їсти, але діти не мали сили кричати. Вони мовчали, коли я прийшов.
Орас Біаншон спинився. Ту хвилину граф де-Гранвіль наче мимоволі засунув руку до кишені жилета.
— Здогадуюсь, мій молодий друже, що вона ще може жити, коли ви дбаєте за неї.
— Ах, бідолашна істота, — скрикнув лікар, — хто б відмовився допомогти їй? Я бажав би бути багатшим, бо сподіваюся вилікувати її від її кохання.
— Але, — казав далі граф, витягаючи з кишені руку так, що лікар не бачив, що в ній повно кредитних білетів, яких він, здається, шукав, — як же я можу, по вашому, розжалітися над злиднями, що за їх утіхи я ладен був би віддати ввесь свій достаток? Вона почуває, вона живе та жінка! Хіба не віддав би Луі XV усе своє королівство за те, щоб устати з труни й потішитися трьома днями молодості та життя? Чи не зробили б так само мільйони мертвих, мільйони хворих, мільйони старих?
— Бідна Кароліна! — скрикнув лікар.
Почувши це ім'я, граф де-Гранвіль затремтів і так схопив лікаря за руку, що тому здалося, наче його руку стиснуло залізом.
277
