ані конституції з «двома палатами» і вибухав Вотреновою лайкою. Щоправда, він, і це мусіло б заспокоїти Тена до певної міри, був не революціонер, а легітиміст. Як такий, він опинився в 40-х рр. на одній з буржуазією позиції — на платформі «партії ладу», бо «буржуазна маса була роялістична» (К. Маркс) тоді, коли комунізм, «логіка демократії», за Бальзаком, починає загрожувати і орлеаністам, і легітимістам. «Логіка демократії» — це в Маркса й Енгельса сформульовано так: буржуазія «витворює, перш за все, своїх власних могильників». Для нас Бальзак не «сховище документів». Для нас він той Бальзак, що про його «Селян» К. Маркс писав: «В останнім своїм романі «Селяни» Бальзак, взагалі видатний щодо глибокого розуміння реальних відносин, влучно показує, як дрібний селянин даремно виконує всіляку роботу для свого лихваря, щоб запобігти його ласки, гадаючи при цьому, що нічого й не дарує лихвареві, бо для нього самого власний його труд не коштує жадних витрат. Лихвар у свій черед таким чином двох зайців убиває. Він позбавляється витрат на заробітну плату й все більше обплутує вічками своїх тенет селянина, що його все швидше й швидше руйнує відірваність від праці на власнім полі»[1].
Для нас Бальзак той письменник, що його історія французького суспільства дала Енгельсові більше «навіть щодо економічних деталей (наприклад, перерозподілу реальної і персональної власності після революції), аніж книги всіх професійних істориків, економістів, статистиків цього періоду заразом». Найбільша заслуга Бальзакового «реалізму» та, що він «змушений був піти проти власних своїх класових симпатій і політичних забобонів».
Звичайно, ми не перетворюємо Бальзака на професійного соціолога, статистика, економіста. Його економіка й статистика втілені в монументальних художніх образах, що назавжди різбляться в нашій пам'яті; це — жива «соціологія», що багато дала свого часу Марксові й Енгельсові й багато дає нам для розуміння структури капіталістичного суспільства, капіталізму взагалі й на нинішній його стадії, на етапі його світової кризи та загнивання. Бальзакові романи не «сховище» документів людської душі, а живі історичні документи-образи, створені письменником, що був обдарований «глибоким розумінням реальних відносин», творчий метод якого ми ще маємо грунтовно, пильно вивчити, опрацьовуючи питання соціалістичного реалізму. Це таке широке й складне завдання, що підійти до нього в рамках вступної статті було б рокованою на поверховість спробою.
С. Родзевич
- ↑ Цитуємо за статтею Ф. Шіллера в «Литер. Наследстве», 1932 р. № 2.
