— Та бережіться! — скрикнув офіцер, схопив Жюлі за стан і, піднявши її сильно та швидко, переніс до одної з колон.
Якби він не схопив її так раптово, його цікава родичка потрапила б під білого коня в зеленому оксамитовому, оздобленому золотом сідлі, якого Наполеонів мамелюк тримав за вузду майже під самою аркадою, кроків за десять позад інших коней, що чекали імператорових супутників. Молодий чоловік поставив батька з дочкою біля першого стовпчика праворуч, поперед натовпу, і, кивнувши головою, доручив їх двом старим гренадирам, між якими вони опинились. Коли офіцер вернувся в палац, вираз щастя й радості заступив на обличчі в дівчини той раптовий страх, який з'явився після пригоди з конем; Жюлі таємниче потиснула офіцерові руку, чи то дякуючи йому за маленьку послугу, що він зробив їй допіру, чи то щоб сказати «нарешті, я вас побачу!» Вона навіть злегка кивнула головою на почтиву шану, яку віддав офіцер і їй, і батькові перед тим як відійшов. Старий, що, здавалось, умисне покинув молодят насамоті, задумливо стояв трохи позаду за дочкою, але потай стежив за нею і, щоб заспокоїти її, вдавав, ніби він поринув у споглядання розкішного видовища на Каруселі. Коли Жюлі скинула на батька поглядом учениці, що побоюється вчителя, старий у відповідь їй навіть весело й зичливо посміхнувся, але пильним оком провів офіцера аж під аркаду, і жодна пригода в цій швидкій сцені від нього не втаїлася.
— Яке чудове видовище! — тихо сказала Жюлі, стискуючи батькові руку.
Мальовниче й грандіозне видовище, що являла в ту мить Карусель, викликало цей вигук у тисяч глядачів, яких обличчя сяяли від захвату. Друга лава людей, так само збита, як і та, де стояли старий з дочкою, ладналась паралельно до лінії палацу на тісному брукованому просторі, що вздовж грат Каруселі. Розмаїтістю жіночих убрань цей натовп різко й до кінця окреслював широчезний чотирикутник між Тюільрійськими будівлями й тими новозбудованими гратами. Цю величезну ділянку займали полки
39
