чарівний контраст між молодими щоками цього обличчя, на якому сон ніби підкреслив надмір життьової сили, і старезним важким вікном з дебелою рамою та чорним підвіконням. Подібна до тих денних квіток, що вранці ще не розгорнули своїх пелюсток, скручених нічним холодом, дівчина, тількищо прокинувшись, повела блакитними очима по сусідніх дахах і подивилась на небо. Потім за певною звичкою спустила очі на вулицю й зустрілася зразу з поглядом закоханця. Її кокетство, певна річ, було вражене, що її бачать неодягнену, вона похапцем відступила назад, зовсім стара підпірка повернулася, і рама впала з тою швидкістю, за яку тепер цьому наівному винаходові наших предків приділено огидну назву[1]. Видіння щезло. Молодикові здалося, що найблискучіша ранкова зірка сховалася раптом серед хмар. Тієї самої пори, коли відбувалися ці невеличкі події, важкі внутрішні віконниці, що захищали вікна в крамниці «Пустуна-кота», знялися немов чарами. Служник, певне сучасник вивіски, відсунув старі двері з молотком[2] до надвірньої стіни будинку і тремтячою рукою розіп'яв чотирикутний шматок сукна, на якому було вишито жовтим шовком прізвище Гійома, Шеврелевого наступника. Багатьом прохожим важко було зрозуміти, чим торгує Гійом. Крізь грубі залізні грати, що захищали його крамницю зовні, ледве можна було побачити загорнені в брунатне полотно пакунки в такій кількості, як оселедці, коли вони перепливають океан. Не зважаючи на таку нібито простоту цього готичного фасаду, Гійом з усіх сукнарів мав у своїй крамниці найкращий товар і найширші стосунки, а його торговельна чесність ніколи не була під підозрою. Коли хтонебудь з його товаришів складав угоду з урядом, не маючи потрібної кількості сукна, Гійом завжди готовий був його позичити, хоч яке велике було число замовлених шматків. Хитрий крамар знав тисячі способів брати собі найбільший прибуток, не маючи клопоту, як тамті, бігати до заступників, гнутися перед ними й робити
