кохають! В цьому годі було сумніватися. Коли художник зник з її очей, його прості слова ще бриніли в її душі: «Ви бачите, що мені навіяло кохання». Биття серця, ставши глибшим, здавалося їй болем, стільки бо невідомих сил розбудила в ній розпалена кров. Вона прикинулась, ніби їй дуже болить голова, щоб не відповідати на кузинині питання про картини. Але вернувшись, пані Роген не могла не сказати пані Гійом про славу, якої здобув «Пустун-кіт». А Огюстіна тремтіла всім тілом, коли почула про материне бажання піти до Салону й побачити там свій будинок. Дівчина знову заявила про своє нездужання і дістала дозвіл іти спати.
— Ось що буває після всіх тих видовищ, — скрикнув Гійом, — голова болить! Хіба дуже цікаво побачити на картині те, що бачать на нашій вулиці щодня? Не кажіть мені про цих художників, таких самих нужденних, як і письменники. Якого біса треба було їм брати мій будинок і зневажати його в своїх картинах?
— Це дасть нам змогу продати кількома аршинами сукна більше, — сказав Жозеф Леба.
Це зауваження не перешкодило торговельному судові ще раз засудити мистецтво й літературу. Не важко зрозуміти, що ці міркування не додали багато надії Огюстіні, яка вперше віддалася вночі мріям про кохання. Події цього дня були, як сон, і їй подобалося відновляти його в своїх думках. Вона перейнялася острахом, надіями, сумнівами, всіма хвилюваннями почуттів. Яку порожнечу бачила вона в цьому чорному домі і які скарби знайшла в своїй душі! Бути за дружину талановитій людині, поділяти її славу! Яке спустошення мусіла зробити така думка в серці дитини, вихованої в родинному лоні! Яку надію мусіла вона збудити в дівчині, що жила досі вульгарними принципами, а тепер забажала елегантного життя! До в'язниці впав сонячний промінь. Огюстіна покохала відразу. Вона піддалася, не думаючи, адже стільки її почуттів були підлещені. Хіба не ставить кохання призми між світом і очима вісімнадцятилітньої дівчини? Нездатна завбачати жорстокі нещастя, що випливають із спілки закоханої жінки з чоло-
