— Ах! Пане Гійом, чим я міг заслужити стільки доброти? Я тільки виконував свій обов'язок. Ви й так уже зробили багато бідному сироті…
Він чистив правою рукою лівий манжет і не зважувався подивитись на крамаря. Той посміхався, думаючи, що цього скромного молодика треба, мабуть, підбадьорити, як і з ним це колись було, щоб договоритися до кінця.
— А проте, — казав далі батько Віржіні, — ви не варті цієї ласки, Жозефе. Ви не довіряєте мені так, як я вам (продавець раптом підвів голову). Ви знаєте секрет каси. Протягом двох років я говорив вам майже про всі свої справи. Посилав вас на фабрику. Крім того, я не ховаю від вас нічого. А ви?.. Ви щось маєте на серці, а не сказали мені ні слова (Жозеф Леба почервонів). Ха, ха! — скрикнув Гійом, — ви гадали обдурити такого старого лиса, як я? Мене, що передбачив, як ви знаєте, банкрутство Лекока.
— Як, — відповів Жозеф Леба, дивлячись на хазяїна так уважно, як і той на нього, — як ви знаєте, кого я кохаю?
— Я все знаю, хитрику, — сказав йому поважний і хитрий продавець, потягши його за кінчик вуха. — І я прощаю, бо й сам робив те саме.
— І ви мені її віддасте?
— Так, з п'ятдесятьма тисячами екю, ще й залишу тобі стільки ж. І почнемо торгувати на нових витратах, під новою торговельною фірмою. Ми ще заварим справу, хлопче, — скрикнув старий купець, підводячись і розмахуючи руками. — Знаєш, зятю, на світі нема кращого за торгівлю. Ті, хто питає, яке вона дає задоволення, то ду́рні. Пильнувати справ, уміти керувати на місці, чекати з тугою, немов граючи у карти, чи збанкрутує Етьєн і товариство, бачити, як проходить полк імператорської гвардії, одягнений у наше сукно, підставити ногу сусідові — законно розуміється! — виробляти сукно дешевше, ніж інші, стежити за справою, накресленою в загальних рисах, як вона починається, росте, хитається, має успіх, знати, як міністр поліції, всі пружини торговельних фірм, щоб не помили-
