Ввечорі зал, умебльований «коштовностями», як висловлювався пан Гійом, спорожнів; пані Гійом переходила від стола до каміна, від канделябра до свічника і дбайливо гасила свічки, а бравий купець, що завжди вмів ясно бачити, коли мова йшла про справи або гроші, пригорнув до себе Огюстіну, посадовив її собі на коліна й звернувся до неї з такими словами:
— Дитино моя люба, ти вийдеш заміж за твого де-Соммерв'є, бо ти так хочеш, тобі дозволено рискувати своїм капіталом щастя. Але мене не піймаєш на ті тридцять тисяч франків, що заробляє цей молодик, псуючи гарне полотно. Коли гроші так швидко приходять, то так само й зникають. Хіба я не чув, як цей молодий гульвіса казав, що гроші круглі тому, щоб котитися? Якщо вони круглі для марнотратників, то плоскі для людей ощадливих, які їх збирають. Моя дитино, цей красун каже, що дасть тобі карети, діаманти. Він має гроші, хай витрачає їх на тебе, bene sit[1]. То не моя справа. Але щодо того, що я даю тобі, то я не хочу, щоб так важко зібрані екю витрачалися на карети та на всяке абищо. Хто багато витрачає, той ніколи не буде багатий. На сто тисяч франків твого посагу не можна купити всього Парижа. Колись ти дістанеш кілька сот тисяч франків, але я довго примушу тебе їх чекати, якнайдовше, хай йому лихо! Так я одвів твого нареченого в куток, і людині, що довела Лекока до банкрутства, не важко було умовити художника, щоб він одружився без спільного володіння майном з дружиною. Я простежу за контрактом, щоб у ньому були обумовлені ті дарунки, що він гадає тобі зробити. Ну, добре, моя дитино, я сподіваюся бути дідом, я вже хочу піклуватися про внуків: присягнись же тут не підписувати жодного грошового паперу, не порадившись зо мною, а якщо я дуже рано піду за Шеврелем, радься з молодим Леба, твоїм швагром. Обіцяй це мені.
— Так, тату, я вам у цьому присягаюся.
На цих словах, промовлених ніжним голосом, старий
- ↑ Хай буде добре.
