Перейти до вмісту

Сторінка:Бальзак. Тридцятилітня жінка (1934).djvu/66

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено

неї якимсь приниженням і став їй за джерело багатьох болів  які вона ховала в своєму серці. Передусім делікатний жіночий інстинкт підказував їй, що куди краще коритись талановитому чоловікові, ніж керувати дурним, що молода дружина, яка змушена чинити й думати по чоловічому, не є ні жінка, ні чоловік; що, втрачаючи скорботи своєї статі, вона втрачає і її принади, не здобуваючи разом з тим ніяких привілеїв, що їх наші закони надають сильним. Гіркий глум таївся у її житті. Хіба ж не мусіла вона поклонятися порожньому божкові, опікати свого опікуна, нікчемне створіння, яке в нагороду за повсякчасне зречення кидало їй егоістичне кохання шлюбного чоловіка, вбачало в ній тільки жінку, не вважало за потрібне чи не вміло — це ж однаково образливо — потурбуватись ні про її насолоду, ні про те, звідки походить її сум і виснага? Як і більшість чоловіків, що відчувають ярмо жінчиної вищості, маркіз рятував своє самолюбство, зробивши з фізичної слабості висновок про моральну слабість Жюлі, на яку любив нарікати, питаючи в долі звіту, за що дала вона йому в дружини хворобливу дівчину. Одно слово, строїв із себе жертву, тим часом як був катом. Маркіза, терплячи горе цього сумного життя, мусіла ще посміхатись своєму йолопу-господареві, прикрашати квітами жалібний дім і вдавати щастя на обличчі, зблідлому від потайних мук. Ця відповідальність за честь, це чудове зречення непомітно надали молодій маркізі жіночу гідність, свідомість чесноти, що стали їй за оборону проти світських небезпек. До того ж, коли вже виміряти це серце на всю глибину, може те інтимне й приховане горе, яким закінчилось її перше, її наівне дівоче кохання, породило в ній огиду до пристрастей, може вона не відчувала в них захвату й заборонених, але шалених утіх, що для них деякі жінки забувають закони добромисності й принципи чесноти, на які спирається суспільство. Відмовляючись, мов від сну, від радості, від ніжної гармонії, яку віщувала їй стара пані Лістомер-Ландонська, вона покірно чекала кінця своїм мукам, сподіваючись померти молодою. Відколи повернулася з Турени, її здоров'я день-у-день за-

69