Сторінка:Бальзак. Тридцятилітня жінка (1934).djvu/77

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено

де стояла непорушна тиша; вже з годину проливала маркіза від гострої гризоти сльози, яких гіркоту можуть зрозуміти тільки жінки, що зазнали такого самого становища. Треба було мати душу Жюлі, щоб почувати, як почувала вона, жах розрахованих ласок, щоб так ображатись від холодного поцілунку; для неї це була зрада власного серця, обтяжена ще й болісною розпустою. Вона втрачала до себе пошану, кляла шлюб, хотіла вмерти, і, якби не закричала дочка, вона мабуть викинулася б з вікна на брук. Пан д'Еглемон спокійно спав біля неї, не прокидаючись від гарячих сліз, що дружина на нього ронила. Другого дня Жюлі зуміла бути веселою. Знайшла силу здаватися щасливою і ховати тепер уже не смуток, а непереможний жах. З цього дня вона вже не вважала себе за бездоганну жінку. Хіба не ошукала вона себе саму? Хіба не здатна була тепер до лицемірства, хіба не могла згодом дійти разючих глибин у шлюбних переступах? Її одружіння було причиною цієї розпусти a priori, яка ні в чому ще не виявлялася. Проте вона вже запитувала себе, навіщо опиратись любому коханцеві, коли вона віддається проти серця й проти голосу природи чоловікові, якого вже не кохає. Джерело всіх гріхів, а може й злочинів, є лихе міркування чи якийсь надмір себелюбства. Суспільство може існувати тільки індивідуальними жертвами, яких вимагають закони. Визнавати користь цих жертов — це й буде підтримувати умови, в яких суспільство триває. Тож голодних бідаків, що мусять шанувати власність, треба жаліти не менше, як і жінок, вражених у поривах і ніжності їхньої природи. День за кілька по цій сцені, якої таємниці були поховані на подружньому ліжку, д'Еглемон познайомив лорда Гренвіля з дружиною. Жюлі зустріла Артура з холодною чемністю, яка робила честь її вдаванню. Вона наклала мовчанку на серце, пригасила погляди, надала твердості голосові й таким чином змогла лишитися господинею свого майбутнього. Потім, дізнавши цими вродженими, сказати б, у жінок способами всю глибинь кохання, яке вона навіяла, пані д'Еглемон посміхнулась на обіцянку швидкого одуження й не опиралась більше

80