ливу, невеселу. Мати лежала в глибу карети, мов умирущий, якого лікарі послали на село. Пригнічене обличчя молодої, тендітної жінки дуже мало задовольнило сільських політиків, у яких її приїзд до Сен-Ланжу посіяв надію на якесь зрушення в окрузі.
Цій хворій жінці всяке зворушення було, певна річ, відразне.
Найспритніша голова Сен-Ланжського села заявила ввечері у корчмі, в тій кімнаті, де пили місцеві багатії, що, мабуть, збанкрутували вони, коли обличчя в пані маркізи таке зажурене. Отож на час відсутності пана д'Еглемона, який, пишуть газети, рушає з герцогом Ангулемським до Еспанії, вона й приїхала в Сен-Ланж, щоб тут заощадити грошей та сплатити збитки від нещасливих спекуляцій на біржі, де маркіз був один із найбільших грачів. Може й землю продаватимуть ділянками. Тоді можна діло зробити. Кожен мусить перелічити свої екю, витягти їх з похоронку, підрахувати свої заощадження, щоб і собі щось урвати з розпродажу Сен-Ланжу. Справа ця всіх зацікавила, а що кожному кортіло знати, чи це не вигадка, то й зміркували довідатись правди в замкової челяді; але там ніхто не міг пояснити катастрофу, яка привела їхню господиню на початку зими до старого замку Сен-Ланж, тим часом як вона посідає інші маєтки, що славляться веселістю краєвидів та красою садів.
Пан мер прийшов засвідчити пані свою пошану, але його не прийнято. Після мера з'явився управитель, та й він кращого не добився.
Пані маркіза виходила з своєї кімнати тільки тоді, коли, її прибирали, і тим часом була в маленькій сусідній вітальні, де й обідала, якщо це обід — сісти до столу, з огидою дивитися на страви й з'їсти якраз стільки, щоб не вмерти з голоду. Потім знову верталась до старовинного м'якого крісла, де з самого ранку сиділа коло єдиного вікна, що освітлювало кімнату. Дочку бачила тільки тими недовгими хвилинами, які витрачала на обід, і то здавалось, що вона її ледве терпить. Яке нечуване мусить бути горе, щоб від нього в молодої жінки замовкло материнське почуття?
99
