бути багата, щоб мати маніри принцеси. А чим була Поліна перед моїми романтичними фантазіями? Чи подарувала б вона мені ночі, що коштують життя, чи подарувала б кохання, що вбиває й становить на карту все людське? Ми ж не вмираємо через тих сердечних дівчаток, що віддаються, — я ніколи не міг вирвати в себе цього почуття і цих мрій поета. Я народився для неможливого кохання, і випадок захотів, щоб я пізнав кохання вище над усі бажання. Скільки разів у думці я вбирав в атлас любі ніжки Поліни, огортав в газову сукню її гнучкий, як молода тополя, стан, скільки разів накидав їй на груди легкий шарф, скільки разів примушував її топтати килим власного готелю та вів її до елегантного екіпажу. Таку я б покохав її! Я приписував їй гордощі, яких вона не мала, позбавляв її чесноти, наївної грації, чарівної природности, простодушної посмішки, і все для того, щоб кинути її в Стікс наших пороків і зробити її серце недоступнішим, щоб обарвити її нашими злочинами і зробити з неї нерозважливу ляльку наших салонів, легковажну жінку, яка лягає вранці, щоб відродитися ввечері на зорі свічок. Поліна — це було справжнє почуття й свіжість, а я хотів її сухої й холодної. В останні дні мого безумства Поліна стала в спогаді, як колишні сцени дитинства. Думаючи про чарівні моменти, я не раз був зворушений: то я бачив знову цю вродливу дівчину біля мого столу, коли вона сидить, взявшись за шитво; тоді вона плохенька, мовчазна, зосереджена, її ледве освітлює світло, що проходить згори, крізь димницю, і що кидає легкі сріблясті виблиски на її прекрасне чорне волосся; то я чув її молодий сміх чи її дзвінкий голос, що співав гарних пісень, які вона складала цілком вільно. Часто Поліна хвилювалась, займаючись музикою, —
109
