дадуть патент на генія. Коли в тебе є розум, моя дитинко люба, ти сам утвориш фортуну для своєї теорії, якщо краще зрозумієш теорію фортун. Завтра ввечері ти побачиш прекрасну графиню Федору, модну жінку.
— Я ніколи не чув про неї…
— Ти кафр, — сміючись, відмовив Растіньяк, — не знати Федори, жінки на виданні, яка володіє рентою до сорока п'яти тисяч ліврів, яка не хоче нікого чи якої ніхто не хоче. Якась жіноча проблема: напівзросійщина парижанка, напівспарижанена росіянка. Жінка, що видає всі романтичні твори, які виходять у світ, найпрекрасніша жінка Парижу, найграційніша. Ти навіть не кафр, ти щось проміжне між звірем, кафром і скотиною… Прощавай, до завтрього!
Він зробив пірует і зник, не чекаючи відповіди й думки не припускаючи, щоб розумна людина одомовилась од знайомства з Федорою. Як з'ясувати принаду імени? Федора переслідувала мене, як погана думка, з якою хотять піти на компроміс. Якийсь голос казав мені: „Ти підеш до Федори“. Даремно я відбивався од нього й кричав, що він бреше, — він заглушив всі міркування цим ім'ям: „Федора“. Чи не були це ім'я, ця жінка символом моїх бажань й метою мого життя? Ім'я збуджувало штучну поезію світа, од нього сяло свято вищого Парижу й шумиха пустославности. Жінка ця з'являлася з усіма проблемами пристрасти; без неї я був, як без розуму, це була не жінка, не ім'я, а всі мої пороки, що повстали в душі, щоб спокусити знов мене. Чи графиня Федора, що багата й без кохання, що не піддається паризьким спокусам, не втілення моїх надій, моїх видінь? — я створив собі жінку, намалював її в думці, я мріяв про неї. Вночі я не спав, — я став її коханцем. Я пережив за кілька годин ціле життя, життя кохання, і я скуштував
112
