який геній платить злу? Подивись на всіх великих людей: якщо вони не хтиві, то природа їх робить кволими. Якась насмішкувата чи ревнива сила калічить їм або душу або тіло, що нейтралізують зусилля їхніх талантів. Підчас цих п'яних годин люди й речі перед вами в лівреї. Ви король створіння, ви перетворюєте їх, як вам хочеться. Через це постійне маріння гра наливає вам, тільки з вашого бажання, розтопленим свинцем ваші жили. І колись ви належатимете чудищу, у вас тоді, як і в мене, буде одчайдушне прокидання; безсилля сидітиме біля вашої голови. Коли ви старий вояка, то вас з'їдатимуть сухоти, коли дипломат — то аневризм повісить вас на волосинку од смерти; а до мене, мабуть, прийдуть сухоти і скажуть: „збирайся“, як сказали колись Рафаелю з Урбіно, вбитому надмірністю кохання. Ось як я жив. Я ввійшов до світського життя або дуже рано або дуже пізно, моя б сила, напевно, була там небезпечна, коли б я не приборкав її; хіба Геркулесів келих наприкінці оргії не звільнив од Олександра увесь світ? Потім деяким обуреним існуванням треба неба чи пекла, бешкету чи шпиталю Сен-Бернар. Я тепер не маю мужности читати мораль цим двом створінням, — сказав він, показуючи на Ефразію та Акіліну. — Хіба вони не втілення моєї історії, не образ мого життя? Я їх не в силі обвинувачувати, — вони переді мною, як судді. Серед цієї живої поеми, в хащах цієї хороби, що одбирає пам'ять, я мав двічи велику на їдкі муки кризу. Вперше за кілька днів після того, як я кинувся, як Сарданапал у вогнище, я зустрів Федору в перестилі театра Буффон. Ми чекали екіпажів.
„Ах, я бачу знову вас живим?“ Так можна було б перекласти її посмішку, її лукаві й нечутні слова, які
180
