крамницю старій бабі, подібній до жінки Калібана, що взялась чистити піч, чудеса якої належали генію Бернара Поліссі, і потім сказав незнайомому з безтурботним виглядом:
— Подивіться, пане, подивіться! Внизу в нас речі досить звичайні, але, коли схочете зійти на третій поверх, я вам можу показати чудові мумії Каїру, кілька гарних виробів з іктрустаціями, різьбярство по чорному дереві, справжній ренесанс, щойно одержаний і красивіший над усе!
В жахливому стані, що в ньому був незнайомий, ця балаканина чичероне, дурні крамарські фрази, були для нього дрібним шпиганням яким вузькі голови вбивають геніяльну людину. Але, несучи свій хрест до кінця, він слухав проводиря й відповідав йому жестами та односкладовими звуками; та поволі він добув собі право мовчати і міг безбоязно віддатися своїм останнім жахливим думкам. Він був поет, а його душа випадково подибала величезну поживу: він повинен був побачити кістяки двадцяти світів.
На перший погляд склади являли собою хаотичну картину, де лежали поруч усі людські й божественні твори. Крокодили, мавпи, опудала полозів посміхались церковним вітражам, хотіли немов би кусати їхні бюсти, ганятись за лакованими виробами або здиратись на люстри. Севрська ваза, де пані Жакото намалювала Наполеона, лежала коло сфінкса, присвяченого Сезострісу. Початок світу й події вчорашнього дня поєднувались тут із дивною добродушністю. Рожен лежав на дароносиці, республіканська шабля — на середньовічному арбалеті. Пані дю-Баррі, написана пастеллю Лятуром, з зіркою на чолі, гола і серед хмар, здавалося, з хтивістю дивиться на індійський чубук, намагаючись
17
