з узорного оксамиту, де лежала її голова. Ефразія, збуджена рухом подруги, скочила відразу і хрипко крикнула; її вродливе обличчя, таке біле, таке свіже напередодні, було жовте і бліде, як у дівчини, що йде до лікарні. Поволі гості, похмуро стогнучи, заворушилися, вони потягались затеклими ногами й руками; коли вони прокинулись, тисяча різноманітних втом гнітили їх. Один льокай прийшов відчинити віконнинці й вікна салону. Все зборище стало на ноги, покликане до життя теплим промінням сонця, що заграло над головами сонних. Повів вітра з вікна розруйнував елегантні зачіски й пожмакав туалети. Жінки, освітлені денним промінням, були огидливі: волосся незграбно зачісане, обличчя змінили вираз, а очі, такі блискучі, посіріли з утоми. Жовчний виблиск шкури, що такий приємний при вечірньому світлі, викликав жах; лімфатичні обличчя, такі білі й м'які, коли відпочивали, тепер стали зелені; уста, недавно чарівні й червоні, тепер були сухі й білі; вони носили на собі ганебні прикмети пияцтва. Чоловіки одрікались від своїх нічних коханок, бачачи їх такими безбарвними, такими похожими на труп, як ті квіти, розтоптані процесією на вулиці. Ці чванливі чоловіки були ще жахливіші. Ви затремтіли б, бачачи ці людські обличчя з запалими, в синцях, очами, які немов би нічого не бачили, обважнівши од вина, які отупіли з неспокійного сна, що стомлює дуже, а дає сили мало. Ці зжовклі обличчя, де одверто виявлялась похоть без крихти поезії, якою прикрашає їх наша душа, вони мали в собі щось жорстоке й холодне животинне. Це було прокинення пороку без покривів і прикрас, це був кістяк зла, обідраний, холодний, порожній, позбавлений софізму, розміру й чарів розкошів, він вжахнув би й тих безстрашних атлетів, що давно вже звикли боротися
189
