зараз бачу перед собою. У каштановому сурдуті, тримавшись просто, як великодня свічка, він мав вигляд прокуреного оселедця, загорненого в червонувату обкладинку памфлета. Проте, я любив батька: по суті він був правий. Може, ми справді не почуваємо зненависти до суворости, коли її виправдовує дріб'язковий характер, кришталева вдача, коли вона доладно перемішана з добрістю. Якщо батько ніколи не кидав мене, якщо до двадцяти років він не давав мені й десяти франків, тих десяти незароблених, розгульних франків, що становлять цілий скарб, — коли їх маєш, то мрієш про невимовні насолоди, — проте, він намагався, принаймні, дати мені деякий розвиток.
Цілі місяці обіцявши мені якусь розвагу, він вів мене до Буффу, на концерти, на бали, а я сподівався зустріти там кохану. Кохану! Це була для мене незалежність. Та я соромливий і несміливий, зовсім незнайомий із салонною балачкою й не знаючи там нікого, вертався відтіль з однаково незайманим і до вінців насиченим бажанням. Потім, на другий день, я загнузданий батьком, як ескадронний кінь, зранку вже вертався до адвоката, до юридичного права в палаті юстиції. Спробувати відійти од того одноманітного шляху, що накреслив мені батько, значило б наразитись на його гнів; він лякав, що вирядить мене при першому проступкові юнгою на Антільські острови. Тому я тримтів від жаху, коли наважувався піти на годину або на дві куди-небудь весело погуляти. Уяви собі буйну уяву, найпалкіше серце, найніжнішу душу, найпоетичніший розум — і це все завжди в присутності кам'яної, найжовчнішої, найхолоднішої в світі людини. Словом, оддай заміж молоду дівчину за кістяк — і ти зрозумієш те існування, що його цікаві сцени можна тільки перелічити тобі:
82
