Я нічого не відповів. Коли ми вертались, я віддав батькові ключі і гроші. Увійшовши до кімнати, він висипав гаманець на камін, полічив гроші, потім повернувся до мене і, відокремлюючи кожну фразу довгою й значною павзою, сказав:
— Сину мій, вам незабаром двадцять років. Я вдоволений з вас. Вам треба давати яку-небудь пенсію хоч би для того, щоб ви навчилися берегти й жити. З цього вечора я вам даватиму сто франків на місяць. Ви робитимете з грішми що захочете. Ось за перші три місяці цього року, — погладивши стовпик золота, немов би для того, щоб перевірити суми, додав він.
Я признаюсь що ладен був кинутись йому до ніг, заявити, що я розбійник, мерзенна істота і — ще гірше — брехун. Сором стримав мене. Я хотів обійняти його, та він злегенька одштовхнув мене.
— Тепер ти мужчина, дитино моя, — сказав він. — Те, що я роблю, це річ проста й справедлива, за яку не треба дякувати. Коли я й маю право на вашу дяку, Рафаеле, — знову забалакав він тоном м'яким і повним гідности, — так це за те, що я застеріг вашу молодість од нещастя, яке губить усіх молодиків у Парижі. Віднині ми будемо друзі. Ви станете через рік доктором прав. Ви придбали поважне знання й любов до праці, які так потрібні для ділових людей: звичайно, не обійшлося без прикростей і злигоднів. Ну, вчіться, Рафаеле, знати мене. Я не хочу робити з вас ні адвоката, ні нотаря, ні державної людини, що уславила б наш бідний рід… До завтрього! — додав він, одсилаючи мене таємничим жестом.
З цього дня батько одверто вводив мене в свої проєкти. Я був єдиний син і втратив матір з десяти років. Колись батько, якого мало спокушало право
86
