нації! Яка ріжнобарвність тіла, очий, волося! — ріжниці, яких не подибуємо ніде у тих суспільностях, котрі, як прим. «варварські» і «півдикі», не підпали ще кровосумішці з иншими племенами, котрих дійсно лучить спільне походженє і на котрім-то спільнім походженю оперла ся їх ціла економічна і суспільна орґанізація, в формі т. зв. родового устрою.
Подібно маєть ся річ і з иншими характеристичними національними ознаками. Національні звичаї що-раз більше, з культурним розвитком нації, уступають місце звичаям інтернаціональним — цивілізованого світа. Так само і національний стрій… Одна ще кляса задержала якось в більшій мірі ті національні признаки — мужики. Мужики, як кляса осіла, нерухлива, далека від культурних центрів, змогли якось довше задержати у себе ті національні «святощі», — хоч і тут, помимо того, ті «святощі» починають вже що-раз більше затрачувати ся. Всі ж инші кляси потратили вже їх цілком, приняли нові, відповіднійші новим потребам — інтернаціональні. Та, знова, мужики доживають уже свої останні дні… отже з ними і ті національні святощі.
Лишаєть ся ще національна мова. Справді, національна мова то ще майже одинока характеристична признака національної відрубности. Але, чиж і ту не подибуємо вже певних симптомів, що вказують на те, що остаточно і вона буде мусіла уступити місце якійсь одній інтернаціональній мові? Нині, при боротьбі поодино-
