лєтарів, що там і появила ся перед двома роками така сильна еміграція. — Се, що я ту сказав, відносить ся до середної господарки в Галичині, так як вона тепер представляєм ся. Питанє лише, чи вона й на будуче має умовини розвитку. Отже щодо сего, то буде мати більше як тепер. Я вже згадав про те, що дрібний господар, тому, що не має коло себе, поза рілею, майже ніяких инших засобів до житя, мусить оскільки можна довго держати ся свого кусника землі і дуже нерадо його позбуваєть ся. Все те змінить ся коли в Галичині пічне розвивати ся великий промисл. Що се наступить, то видно з голосів, які там в Галичині тепер в наслідок) сегорічної вистави[1] у кождого на устах: про потребу великого промислу, його конечність в Галичині, і з ентузіязму до него між галицькою суспільністю. Ще поки я виїхав з Галичини чув я про засноване кількох нових акцийних підприємств, — пропонували ще нові, ентузіязм для великого промислу з кождим днем ріс. З другої сторони, що-раз голоснійше дають ся чути голоси про потребу витвореня середної кляси мужицької — як конечна вимога розвитку рільної господарки і сільського промислу, як і самого промислу міського. В який спосіб мало би се наступити, се ріжно толкують. Проф. Пілят (директор Статистичного Бюра при Краєвім
- ↑ Згадка про галицьку рільничо-промислову виставу у Львові в 1894 р. (Нова дописка. Ю. В.)
