ній господарці — концентрацію управної землі в великі обшари, і не позволяє вести рільну продукцію на широку скалю, на лад капіталістичний, із застосованєм машин і всіх найновійших здобутків аґрономічної науки. Замісць того, щоби єї приспішити, і прискорити той тяжкий, болючий порід нової висшої фази рільної господарки, спихаєть ся єї назад до єї примітивного стану, і замісць господарки цвітучої, дістаємо господарське хирляцтво… Парцеляція не дає також і тої сподіваної многими галицькими «опікунами» мужицтва поліпшеня економічного стану мужиків. Бож одна лише і то дуже мала частина мужиків може як-так вийти на парцеляції — мужики богатші. Вони тому і беруть майже виключно в ній участь. Але про їх ратунок ту не розходить ся, а про біднійших. Біднійші же ніколи не можуть добре вийти на парцеляції. На вид святої землі, будить ся вправді і в них жадоба посісти єї… і — як трафить ся — вони єї купують… Та, задовжені по уха, при тяжкій конкуренції і збільшених горожанських тягарах, гинуть так само, а може й єще скорше і в єще більших муках розпуки, якби були зістали при давнім куснику землі, при давних довгах. І економічний процес спинений надармо починаєть ся на-ново — земля концентруєть ся в руках сільських капіталістів, а дрібний господар перетворюєть ся в безземельного пролєтара. Клясичний приклад сего маємо в Росії. Там парцеляція великих рільних обшарів
