кови їх, що, мовляв, душу готов за них віддати). От і та праця над народом. — Щож на те мужик? Підпер їх? — Як де. В селі, стоючи під безпосередним впливом попів, слухав їх; його слабий, знемочілий мозок, не міг доглянути нічого иншого поза тою наукою, — він і піддавав ся попам. Чи в дома чи в церкві, все стояв вірно при них, не забував добряга на попівську «біду». Але, прийшли вибори до сойму чи до парляменту, то ту вже його не стало. Ту стояв він уже під впливом висшої сили — сили «готівки»… Не було кому вияснити мужикови значіня парляменту і навчити його цінити ту найбільшу, найважнійшу конституцийну інституцію. Тож і уважав він те все за якусь непотрібну «кумедію», а казали і йому єї відогравати, то не диво, що йшов там, де йому за те платили. Ту вже не помагали накликуваня до послуху та пусті слова про «добро Руси». Все він ту чув, про все ту балакали, та про те, що його могло би обходити і чого йому бажало би ся почути, про се мовчали. Тож спокійно ховав до кишені «пятку» і бючи ся рукою об кишеню, сміяв ся: «от, де добро Руси»… Пропадала «руська справа»…
Тим часом, коли попи так ревно заходили ся коло «морального і матеріяльного» піддвигненя «руського» селянства, — по містах, виховувала ся нова «руська» кляса, світська інтеліґенція — кляса міська. Хто се? Се «руська» бюрократія. Однак ся бюрократія, через те, що
