Як тільки свекруха з сином вийшли з хати, невістка зараз за хліб та на піч та там і ззіла його мовчки. Так було і у-вечорі.
На другий день невістці дуже хочеться їсти. От вона раненько побігла з відрами до криниці і принесла води, а сама знов на піч. Свекруха наварила обідати і як сіла обідати з сином, то й каже невістці:
— Ходи, доню, і ти попоїж борщику, — се з тієї води, що ти принесла.
А каши й не дали їй. На третій день бачить невістка, що се не в батька вередувати, треба підніматись раніш. Встала зпозаранку, збігала до криниці, принесла води, а там і дрівець — та й на піч. Наварила знов свекруха обідати, покликала невістку їсти та й каже:
— Бач, доню, се тими дрівцям і в тієї води наварили обідати, що ти принесла, — то й тобі можна їсти. Чоловік твій намолотив проса, я стовкла пшінця і поралась у печі, — то всі робили, всі й обідатимо.
Бачить невістка, що тут тільки того годують, хто робить, стала привикати й сама до діла. То візьме віник, підмете хату, то горшки помиє, або ложки, то стовче пшона на кашу, то ще що робить, — так і до праці навикла і вже не сидить було без діла, як і свекруха і чоловік, стала веселенька й покірненька.
Аж ось і батько скучив по ній та й поїхав на одвідини. Приїзжає. От дочка зустріла його така весела, та й тут не сидить без роботи, то те зробить, то друге, то прибіра де-що, — і угаву їй нема, така стала непосидюча, — дома сього зроду за нею не поводилось. Вийшли свекруха та чоловік з хати, а батько й питає її:
— Чи гаразд тобі жити тут?
— Гаразд, тату!
Та бачить, що батько сидить без роботи, ухопила кожушину та до його:
— На-те, тату, хоч кожушину мніть.
— На що?
— Е, у нас хто нічого не робить, тому не дадуть і їсти.
