І цей заєць розказав за пана Коцького вовкові, ведмедеві, дикому кабанові. Ці зійшлись докупи, стали думати, як би тут побачити пана Коцького, — та й кажуть:
— А зготуймо обід!
Тут і погодились, кому за чим іти. Вовк каже: „Я піду за мнясом, щоб було що в борщ“. А дикий кабан каже: „А я піду за буряками, за картоплею“. Ведмідь: „А я меду принесу на закуску“. Заєць: „А я капустки“.
От подобували всього, почали обід варити. Як зварили, стали радитись: кому йти кликать на обід пана Коцького.
Ведмідь каже: „Я не підбіжу, як доведеться втікати“. А кабан: „Я теж неповоротний“. Вовк: „Я старий уже, і трохи не добачаю“. Тільки зайчикові й приходиться.
Прибіг заєць до лисиччиної нори: коли це лисичка вибігає, дивиться, що зайчик стоїть на двох лапках біля хати, та й питає його:
— А чого ти прийшов?
Він каже: „Просив вовк, ведмідь, дикий кабан і я прошу, щоб ти прийшла з своїм паном Коцьким до нас на обід!“
А вона каже йому: „Я з ним прийду, але ви поховайтесь, бо він вас розірве“. Зайчик прибігає до їх та й хвалиться:
— Ховайтесь, — казала лисичка, — бо він як прийде, то й подушить нас.
Вони й почали ховаться: ведмідь лізе на дерево, вовк сідає за кущем, кабан риється у хамло, а зайчик лізе в кущ. Коли це — веде лисичка свого пана Коцького. Доводить до стола, а він побачив, що на столі мняса багато, та й каже:
— Ма-у!.. ма-у!.. ма-у!..
А ті думають: „От який ненажера, ще йому мало! Це він і нас поїсть!“
А як наївсь пан Коцький, так і простягсь на столі. А кабан лежав близько стола в хамлі та якось його комарь і вкусив за хвіст, а він так хвостом і повернув; кіт же ду-
