До не взявся із-за лісу невідомий птах.
Довгохвостий, гостроносий, на шости ногах.
Тільки став я приглядатись і що і відкіль.
А він зразу розігнався і вікно сусіль…
Я на піч та у куточку зігнувсь, притаївсь,
І щоб той не побачив, ряденцем укривсь.
Скрізь по хаті птах літає, не найде нігде.
І тонесенько виводить: а де ж бо ти де?
Закричав горлатий півень і прогнав мій страх.
Я зрадів — і не побачив, де той дівся птах.
Заховався шуткуючи дідусь-господарь,
Щоб не зразу догадались, що той птах-комарь.
Легенький, мов вітрець, метелик над квітками
Літав. Сідав то на квасолю, то на мак.
Капуста, що колись своїми пелюстками
Мого живила, каже так:
„Прилинь до мене, сядь хоч на хвилину, мій сину!
— „Пху! не видав твого дурного качана.
Капусто навісна“ —
Сказало паненя летюче:
— „Ти бачишь убрання блескуче. —
Його я понесу в садок
До гарних, до цвітущих квіточок“.
Йому на тую горду мову
Капуста каже знову:
„Згадай, мій сину! ти тоді не гордував,
Як був ти гусинню та в мене проживав;
Але таких як ти, на світі є доволі,
Що в кращій долі
Забули рід і хати відреклись.
Що годувала їх колись.“
