а він виглядав на вісім або девять, і що дивне, не могла собі пригадати, в котрій парохії був хрещений. Обіцювала вистаратися метрику, але завсігди відволікала, мала лише метрику шлюбу з перед шести літ. На підставі сього почав уже й сам пан Гевішем догадуватися, що ся жінка, коли виходила за сина ґрафа, мала дитину з першого подружа, а тепер хотіла підставити її як наслідника. Як раз тоді надійшли письма з Ню-Йорку від купця до Седрика і до ґрафа, а від молодого адвоката до нього. Легко уявити собі, яке вражіннє викликали сі письма. Ґраф зовсім не образився, що якийсь там корінний купець посмів писати до нього, візвав безпроволочно пана Гевішема з Льондону до себе, і замкнені в замковій бібліотеці нараджувалися довго оба над тим, як серед сих обставин належало поступити.
„Сі вісти“ — сказав пан Гевішем — „стверджують мій підзір що до віку дитини, про що згадував я вже Вашій Достойности. Я був переконаний, що вона значно старша і припускав инше, давнійше подруже, а от тепер є на се докази. На мою думку треба безпроволочно телєґрафувати до Ню-Йорку, щоби як найскорше приїхали сюди оба брати Тіптони, щоби перед судом ствердили правду своїх зізнань. А тимчасом треба се тримати в найбільшій тайні, щоби бувша лєді Фонтлєрой нічого не догадувалася. Коли її муж і шурин стануть перед нею ненадійно, стратить голову і відразу признається до всього. Ся жінка й так уже мішається і плутає, а щож тоді буде!“
Ґраф згодився на се і все пішло так, як предвидів правник. Щоби не будити підзору жін-
