„Ґраф Дорінкорт очевидячки дбає про щастє внука, коли дозволяє матери його мешкати недалеко замку; адже робить се тільки задля нього“.
Старий правник не уважав за відповідне повторяти слова ґрафа, що висловлявся про матір унука непривітливо, ба навіть простацько і волів представити річ по свойому. В сій хвилі пані Ерель закликала Катерину і веліла їй пошукати Седрика, питаючи заразом, де міг би він бути. Пан Гевішем не дуже милого дізнав вражіння, коли стара служниця відповіла:
„А деж міг би бути? Певно по звичаю сидить у нарожнім склепі на якій пачці або бочівці і розмовляє з купцем про політику“.
Нова трівога огорнула шановного правника. Аристократична молодіж в Анґлії не пристає з купчиками. Через лихе товариство змарнувалися оба старші сини ґрафа, чиж би й се мале мало вроджений наклін до лихого товариства?
Але його побоювання розвіялися в одну мить, коли відчинилися двері і він побачив у вході Седрика. Хлопчик був незвичайно гарний, а при тім добре уложений, головку носив сміло та глядів кождому просто в очи. Подібний до вітця, мав однак темні очи матери.
„Тут не можна мати ніякого сумніву“ — думав собі в душі пан Гевішем, уважно приглядаючися хлопчикови, котрого мати тримала в обіймах — „такий наслідник не принесе ганьби старому родови; в своїм життю я не бачив милійшої дитини“.
А голосно сказав повагом:
„Отже се льорд Фонтлєрой?“
Седрик не надіявся, щоби хто небудь звертав на нього більшу увагу, тому привитавшися з ма-
