Сторінка:Бич Л. Кубань у кривому дзеркалі. 1927.djvu/32

Матеріал з Вікіджерел
Ця сторінка вичитана

дацькому жеребку та ріжні родинні вільготи. А синам треба справити й коника, й сіделечко, вбрання все військове й таке инше. Звісно, як би земельку одержати, а такої служби не нести, то воно б охотніше йшлося у козаки, а то… мороки забагато! недаремно ж, де-які козаки виписувалися й переходили у міщане. Отже так роздумається який «городовик» та й одмовиться козакувати[1]. А тоді, по рецепту нашого «історика», треба було б всіх оцих городовиків «без ріжниці національности й віри» «визнати чужинцями», а вони ж, може, дійсно, бодай не «з діда-прадіда», а хоч би «з батька-матері» живуть на Кубані, другого вже родовища, не мають, тому ніби то не зовсім було б гарно «позбавити їх права брати яку-будь участь в громадсько-політичному житті Кубані». До речі сказати, проводирі «городовицькі» зовсім не поділяли думки п. Сулятицького про «всезагальне окозачення». Навпаки, вони ввесь час вели агітацію за «розкозачення» навіть козаків, а в Радах Краєвій і Законодавчій ні разу не ставилося на обговорення питання про прийняття всіх у козаки, хоч «городовицькі» депутати мали повну можливість поставити це питання.

А як ілюстрацію до цього наведемо такий факт: в липні 1917 р. селяне села Федоровки делєгували до Катеринодару двох депутатів, аби вияснити, що їм треба зробити, щоби «законним образом» засіяти біля 700 десятин не їхньої землі. «В першу чергу, пише один з цих делєгатів, делєгати попали в Обласний Продовольчий Комітет і на запит, звернений до п. Рябовола з приводу землі, він відповів: «Записуйтеся у козаки, тоді у вас і земля буде». Делєгатам нічого иншого не залишалося, як повернутися й піти собі геть. Якщо козак Рябовол і по продовольчим питанням буде давати подібні безглузді пояснення, то Росія й армія залишаться без хліба. Делєгат сел. Федоровки: С. Кривцов». От як відповідали іногородні в 1917 р. на пропозицію козака Рябовола записатися у козаки. Може статися, що не инакше, як безглуздою, назвали б вони й нинішню пропозицію «городовика» Сулятицького.

А проте спробу «стрижки під одну гребінку» було зроблено на Кубані вже по від'їзді п. Сулятицького звідти. Року 1920 прийшли туди большевики і, як люде сміливі, перевели там реформу, рекомендовану п. Сулятицьким, тільки «навпаки». Він хотів всіх іногородніх охрестити козаками та в цей легкий спосіб урівняти в правах, а большевики, навпаки, хотіли «розхрестити» козаків з тією ж самою цілею, знищивши саме ім'я «козак». Робили це вони з рішучістю, їм взагалі властивою, й карали не тільки за те, що козак називав себе козаком, замість того, щоби називатися гражданином або товаришом, але й за ношення черкески, бешмета, шапки-кубанки, не кажучи вже про «смертоносну» зброю — кинжал.

Але ось коли почнете передивлятися часописи, що виходять нині (1926 р.) на Кубані, то не мало будете здивовані, бо весь час там тепер пишеться про козаків і іногородніх, про «станові» незгоди між ними, про

  1. Пригадується, що як раз таке пояснення й давав авторові виданої ще до світової війни книги про Кубань Македонову старий городовик, що прожив на Кубані щось біля 40 років і не захотів приписатися у козаки, бо, мовляв, він не дурень, щоби всіх синів справляти на свій кошт та посилати під ворожу кулю. Що правда, козаки підносили в 1917 р. питання про зменшення їм тягару військової служби, але ще не знати було, як це кінець кінцем буде випадати в дійсности.