Вчора вони розпиналися проти хабарництва, старої бюрократії, докоряли їй, що пухне на крові народа, а сьогодні складають самі для себе штати з такою платнею, про яку не смів мріяти не то що середній, а й великий провінціяльний урядовець, (мабуть, мировий суддя?). Але це не позбавило нові установи і їх персонал хороби хабарництва, може ще гіршого. В поведінці з прохачами нечемність, грубість, якої иноді не було і в до-революційному поліційному участку» (стор. 97).
Головував в продовольчому Комітеті тоді небіжчик М. С. Рябовол; про це згадує й автор на стор. 107. Членами Управи були кооператори (Арк. Кучерявенко), агрономи (п. Чинчиковський), бувші члени Катеринодарської міської Управи (пп. Верещака, Щупляк); служив там один час і небіжчик Ол. Ів. Кулабухов, і інші видатні діячі. Отже це вони, «маленькі урядовці», що «вчора розпиналися проти хабарництва», а сьогодні, якщо повірити нашому «історикові», ніби-то самі ще гірше хабарничали; це вони вчора, обурювалися проти нечемности й грубости старої бюрократії, а сьогодні виявляли відносно прохачів «нечемність і грубість, якої иноді не було і в дореволюційному поліційному участку?» Отже з приводу цієї «похвальної» характеристики установи, на чолі якої стояв аж до лютого 1918 р. М. С. Рябовол, якому вірила вся Кубань, а Рада постійно оббірала його на голову, можна сказати тільки одно: безцеремонність і моральна неохайність нашого «історика» не знає меж! Од першого до останнього слова це є неправда, і при тому несовістна, свідома неправда! Але, очевидно, в плян і завдання «історичних нарисів» саме і входе багнити всіх, до кого тільки автор їх підходе.
Так от, далі, на стор. 152 він безоговорочно цитує автора, що заховався під псевдонимом Ник. Туземцева, і що вкладає в уста небіжчика Султана Шахим-Гирея, безсмінного товариша голови Законодавчої Раді, слова, сказані ним ніби то «в імені Черкесів» при першій зустрічі Кубанської делєгації з ген. Корніловим що «Черкеси всі, як один, пориваються під головне командування ген. Корнілова». Не можна в инший спосіб накинути тінь на пам'ять мертвого, то хоч цим «історичним» прийомом — цитуванням псевдонимного автора треба закаляти пам'ять цього чесного, прямого й непідкупного Кубанського революційного діяча.
Взагалі наш «історик» використовує «джерела» досить оригінально: коли йому треба ославити, чи вірніш мовити «обмазати» того чи иншого з кубанських діячів, то він вибірає потрібну для того характеристику й освітлення фактів у… ворогів цього діяча й оперує з цими даними, як з безсуперечним, не підлягаючим вже сумніву й критиці історичним матеріялом (найчастіше використовується для цього ген. Деникин). Щоби посилити вражіння, автор до цього ще додасть де-що від себе, де-що замовчить, а де-що й «простилизує» на свій смак для повноти картини. Чудовий «методологичний» прийом, призначений для навчання молодого кубанського покоління!
Як вже знаємо, наш «історик» хотів би рішити кубанське земельне питання перш за все в цей спосіб: одібрати пайки від козачих інтеліґентів і передати їх новим козакам — «городовикам». Ми певні того, що
