Про події на Кубані в 1917–1920 рр. написано вже досить багато на російській мові[1]. Писали про ці події люде, для Кубані чужі, перехожі, закинуті туди революційним виром на короткий час. А що найголовніше — писали про Кубань цього бурхливого періоду людє окремої породи, яка йменується «єдинонеділимцями». Для них, як для Росіян, чи то будуть вони праві, ти ліві, чи помірковані, існувала й існує — принаймні в мріях — єдино Москва, з її державними межами 1914 року, не більш, не менш. Лише де-хто з них припускав ще можливість «одлуки» Польщі й Фінляндії. Україна, Кубань, Грузія, Арменія, Латвія, Естонія — це в їх очах були невідіймані їхні маєтності, помістя, «вотчины», які могли прислужитися їм лише, як база для здобуття Москви, а разом з тим — і влади над цілою територією й людністю бувшої російської держави.
Властиво кажучи, для авторів цієї категорії зовсім не існувало цих країн, як живих орґанізмів, з їх людністю й організацією, з їх державними, національними й соціальними змаганнями. Вони писали лише про те, що робилося рідними їм орґанізаціями — головно добровольчою ар-
- ↑ Досить буде згадати про цих авторів:
- Проф. К. Н. Соколовъ: «Правленіе ген. Деникина».
- Геор. Покровский: «Деникинщина».
- Григ. Раковскій: «В стане белых»,
- Григ. Раковскій: «Конец белых».
- Ген. Деникин: «Очерки русской смуты», 1–4 тт.
- Фон Дрейеръ: «Крестный путь во имя родины».
- Леонтович: «Первые бои на Кубани».
- Б. Суворин: «За родиной».
- Роман Гуль: «Ледяной поход».
- Даватцъ: «Очерки пятилетней борьбы».
- Ген. Лукомскій: «Воспоминанія», т. I. і II.
- Калинин: «Русская Вандея» (видання радянське).
Список цей далеко не повний. Багато статтів розкидано по ріжних російських еміграційних журналах: «Голос минувшаго на чужой стороне», «Архив русской революціи», «Казачьи Думы» й инш.