Сторінка:Бич Л. Кубань у кривому дзеркалі. 1927.djvu/52

Матеріал з Вікіджерел
Ця сторінка вичитана

протестантам виступати одверто гостро, боротьба, притлумачена, але вогонь великого роздратовання й ворожнечі тліє й може розжеврітися у страшне багаття. Не дурно ж обласний виконком Північного Кавказу на весні біжучого року звертався до населення з гарячим закликом про необхідність примирення між козаками й іногородніми. Атмосфера, є остільки напруженою й тяжкою для спокійної хліборобської праці, що частина пересельців починає забіралися з Кубані, шукаючи инде спокійніших умов життя.

Новий можливий вибух збройної боротьби поміж козаками й іногородніми, або, вірніше мовити, — поміж корінним населенням і пересельцями, це є те, чого найбільше треба страшитися всім тим, кому дійсно на серці лежать інтереси країни та її населення, бо доки в країні не запанує повний внутрішній спокій, доки не будуть остаточно унормовані земельні відносини між старожилим, корінним населенням і новосельцями, доти країна не буде мати нормальних умов для свого економичного, культурного, а відтак і політичного розвитку, доти буде можливим повторення страшної руйнації 1918–1922 років.

Окрім непевности в користуванні землею та гострої ворожнечі, що з'явилася в наслідок переведення на Кубані принципу «уравнительнаго землепользования», маються й другі тяжкі результати, про які свідчать радянські автори. Так от, И. Клейнер, голова Кубан.-Чорном. обласного Екосо (економичної ради) 1922 р., тримається тієї думки, що «на Кубані урівняльне землекористування й по цей час нічого не дає бідноті», бо незаможній не може справитися з подушним наділом, а, одночасно від того урівнання шкода велика, бо зменшилася площа засіву[1]. Більш рішучо з цього приводу висловлюється проф. А. А. Малігонов, який каже про Кубань: «надо задержать безостановочное и стихийное уменьшение той дроби, какая получаєтся от деления земельной площади на число работников, ее культивирующих, и едоков, за счет (работников?) живущих. Следует отбросить иллюзию о том, что агрономическая техника и чудодейственная интенсификация сами по себе залечат раны, какие причиняются стихийным ростом малоземелья. Необходимо всемерное развитие индустрии и промышленности, поглощающих избыток сельского населения»[2]. Але ще більший песимізм міститься у висновках б. Ставропільського губерніяльного земського статистика і большевика, давнішого походження А. А. Пономарева, який, дослідивши матеріяли що до розверствлення північно-кавказького села, в тому числі й кубанської станиці, за час після 1917 р., пише наступне: «можно предполагать, что, при условии крепнущего ринка, на правом фланге деревни (с-т. заможньої її частини, Л. Б.) обезпечено и расширение посевов зер-

    бо надіються, що середняк нуждається в землі»… Далі дописувач оповідає, як кулаки (читай — козаки) залякують орендарів «красним питушком», а в результаті «наляканий бідний хлібороб зараз же кидав работу і одказувався од найманої в городовика землі. Слід, би заткнути пельку дукам кулакам, закінчує автор допису, щоб вони не роззівляли рота на чужу землю». Приватні листи малюють картину в більш безрадісному вигляді.

  1. Наведено у Гольдентула, стор. 94, вид. 1924 р., Краснодар.
  2. Там же, стор. 93. Гольдентул наводе ці слова з праці проф. Малигонова: «Краткий географический очерк сельского хозяйства».