Ця сторінка вичитана
І знов нудьга важка, грізна, понура
На хору душу мов гора лягла
І морщиться брова її похмура
І серце рве мені гризе до тла…
Поклін тобі безгосподня пустине
Символе тої, що по вік не згине.
Й тобі поклін, ти, що зявишся в сконі,
Чи у лахманах прийдеш, чи в короні…
24
