В сумерку.
На чужий мотив.
Лямпа гасне. Кидає останнє проміння.
Сіє непевне світло по кутах кімнати…
Тихі стони і вітру тужне голосіння
Друться силою в стіни холодної хати.
Перед очі зринає темний образ брата —
Осінь… Вітер заводить, зимний дощ плюскоче.
В землі вогка, затухла, холодна кімната
Скука й сіра самотність плющать до сну очі.
І виринає спомин коханого друга
На далекій півночі у тюрьмі понурій…
Серце рвуть божевільні думи, біль і туга…
Над тюрьмою несеться злобний регіт бурі.
І ще мала кімнатка. В ній зібрались люди.
„Воля!“ — лунає слово, щастям сяють очі
Й нова сила вступає в їхні хорі груди.
…А вуличками кров тече й юрба регоче.
Глухо… Сіро… На землю ангел ночі злинув…
Меніж здається гейби в ту годину власне
Хтось найдорощий в лютім бою гинув…
„Хто?“ — Тихо… „Де?!“ — Не знати… Сумно… Лямпа гасне…
